Скажи, какую музыку ты слушаешь и я скажу куда тебе идти...

Сегодняшняя публикация будет отображать мои музыкальные предпочтения и критиковать все остальные. Ну, не то что бы критиковать, а просто анализировать.

Людям, которые меня знают, всем, без исключения, известно, что я поклонник русского рока. Я не обременяю себя временными рамками, так как музыка, по сути своей, не имеет ни времени, ни возраста. Хотя при помощи музыки можно "изучать" историю человечества. Элементарно читая и слушая тексты мы можем изъять множество полезных фактов или просто интересных. Тем более рок всегда считался бунтарской музыкой, так что любой пилигрим, зашедший в прокуренную подворотню, неподалеку от " TaMtAm ", может с лёгкостью узнать, что происходит за его спиной.

Что вы цените в музыке? Бестолковое повторение электронных аккордов? Что вы цените в текстах? Томные вдохи и незамысловатое I'm sexy and I know it (с) ? Важен ли вам смысл этих строчек, так он важен мне? Даже, сами того не понимая, многие поколения выросли на старом-добром роке. Машина времени, Калинов мост, Константин Никольский, Сергей Галанин, Секрет, Егор Летов с Гражданской обороной, Сплин, Несчастный случай, Алиса, Би-2, Ария, Агата Кристи, Аквариум, неутомимые Король и Шут, Кукрыниксы, Смысловые Галлюцинации, Танцы минус, Ногу свело....более молодые: 7Б, После11, наши, не сменные музы: Диана Арбенина, Земфира, Браво и Жанна Агузарова....и я могу назвать ещё много имен и групп. Но, согласитесь, вы слышали эти имена, и, надеюсь, их песни. Каждая из их песен отображает детали того времени, моду, вкусы, религиозные предпочтения, политические... Каждая песня, как оголенный провод, задевала за живое. Или просто поднимала настроение феерическими сказками и приключенческими историями.

В начале своего существования (середина 60-х) русский рок заключался в том, что первые рок-группы исполняли кавер-версии зарубежных хитов. В каждой школе создавались рок-группы, некоторые из них получили счастливый в билет в будущее и существуют по сей день. Музыка развивалась, и уже в 70-х параллельно независимой рок-сцене существовала официальная сцена советских вокально-инструментальных ансамблей. Они исполняли музыку, близкую к року и не удивительно, ведь в то время в них играли иногда полными составами бывшие звезды рока 60-х. К концу 70-х — началу 80-х в СССР сформировалось полноценное рок-движение, которое начало самоорганизовываться не без помощи властей. Чтобы упорядочить стихийное движение, в 1981 году был открыт Ленинградский рок-клуб, первый рок-клуб в СССР (под тихим надзором КГБ). Благодаря рок-клубам, у рок-групп впервые появилась возможность легально записываться и давать концерты, а у властей — держать рокеров под наблюдением. В это время был проведен первый рок-фестиваль «Тбилиси-80». Некоторые группы получили доступ к радио- и телеэфиру. Эта «оттепель» дала толчок второй волне русского рока, особенно ленинградским группам в стиле «нью-вэйв».Несмотря на то, что увлечение рок-музыкой в СССР было повсеместным, к концу 80-х оформился ряд центров советского рок-движения, заметно отличавшихся друг от друга как по стилю, так и по организационным особенностям. По звучанию русский рок к середине 90-х приблизился к мировой музыке, фактически влившись в её различные направления уже без того отставания, которое было неизбежным во времена железного занавеса. Средства массовой коммуникации стали играть большую роль в развитии рок-музыки. Хотя большинство телеканалов и радиостанций почти игнорирует современные русские рок-группы, в 90-х и 2000-х появляются СМИ, специализирующиеся на этой музыке. В российской рок-музыке продолжилось развитие жанров, популярных зарубежом, с постепенным разделением единого движения на них. Появилось большое количество коллективов, исполняющих панк и гранж. С 2000 года постепенно набирает обороты развитие русского блюзового и блюз-рокового направления в музыке. Особенностью его является сохранение традиций и привнесение русских особенностей в исполнительские тенденции. Важным элементом являются глубокие и порой философские тексты. Это была и есть музыка жизни. Она растет, как младенец, учиться ходить, говорить. Русский рок учился азам существованию и сейчас блещет разнообразием, как в музыке, так и в текстах.

Я воспитывалась на творчестве русских музыкантов, которые играли то чистый рок, то с примесями панка. В общем, меня задевали тексты музыкантов, через них я воспринимала окружающий мир по-новому. Научилась не чувствовать себя одинокой, ибо всегда знала, что в моём горячем, тогда ещё детском сердце, навсегда поселились люди, которые творили историю музыки, историю русского рока и мою историю в частности. И до сих пор, не много не мало 7 лет, являюсь ярой поклонницей этой музыки. Я уже тогда знала о существовании несправедливости, обмана и лжи. И знаете, что я вам скажу, с музыкой на много легче пережить переломные моменты. Ведь жизнь заключается не в повседневных радостях, а и в разочарованиях. Так намного интересней.

Не знаю, как вам, а мне очень нравиться какой меня воспитал рок-н-ролл. Я чувствую себя намного богаче морально. Именно русский рок "заставил" меня читать книги, смотреть "нужные" и "правильные" фильмы, увлечься философией. Сначала это было простое подражание кумирам, не скрою. Я читала и смотрела то, что смотрели и любили они, а потом и сама стала разбираться в подобных вещах. А что вам дала поп музыка? Какими она сделала вас? .....

P.S в публикации использовались Материалы из Википедии, статья - "Русский рок". Материал воспользовался с целью четко указать временные рамки и точные факты из истории русского рока.

"Заочно" прошу прощение у тех групп, которых я не упомянула в публикации. Хотя из выше упомянутых групп вряд ли кто-то это будет читать. :) Упоминала тех музыкантов, которых слушаю, дабы не вводить в заблуждение окружающих.

Щоденник перебування в Німеччині 2011 (частина 2)

10.07.2011

Прокинувшись я помітила багато світла в кімнаті, синє небо і біленькі хмарки. Поглянула на годинник – п’ята ранку. На вулиці було так світло, що я не змогла знову заснути, так дрімала помалу. Потім встала і пішла на кухню щоб приготувати сніданок і почати збиратись до школи. На кухні лежала велика карта з масою поміток, папірців, ще роздруківки рейсів автобусу до центру міста, та до школи. Сьогодні мене все радувало! Поїла, забралась, послухала німецьке радіо і в чверть на дванадцяту вийшла з будинку, щоб не спізнитись вирішила вийти на сорок п’ять хвилин раніше. Спізнилась. Моя господарка Изабелла, яка в ідеалі повинна була жити зі мною, кудись поїхала залишивши мені море усіляких повідомлень, подумала, що я буду навчатись в університеті і залишила мені роздруківки маршруту до університету. На зупинці біля університету я побачила дівчину, запитала у неї де «Хохшуле Бремен» і вона сказала, що прямує туди ж. я поїхала за нею. По ходу я все записувала, бо мені ж додому ще треба було повертатись. Вийшла там де вона мені сказала, запинка «хохшуле Бремен». Пішла до школи, але бачу, що на фото вона була якась інакша. Зайшла в середину, підійшла до німецького дядька і розказала, що шукаю школу бо маю «зоммершпрахкурс», а школа моя знаходиться на «Вердер штрасе, 73». Він попросив показати мене запрошення, і тут я згадую, що залишила все це вдома, забула. Нічого страшного не сталось, дядя дав мені проспект з інформацією про школу, обвів кружечком пункт призначення, намалював кількість запинок, потім де я маю вийти, куди поїде «штрасенбан», а куди повинна піти я. Як кажуть: розжували, в рот положили, ще й ковтнули. А ще кажуть, що німці не допомагають. Хм…так просили. Треба з жалісливим виглядом, наче ти от-от впадеш знесилений і розбитий суворими буднями. Тоді вони обов’язково допоможуть, бо якщо ти впадеш у них перед носом, вони не зможуть тебе покинути помирати, бо тут сусід сусіда здасть, і їм прийдеться носитися з тобою ще довго, а це їм не дуже потрібно.

Я подякувала – вийшла – знайшла – сіла – встала – знайшла!

Зайшовши в школу запитала у хлопчини, де тут «зоммершпрахкурс», він мені тицьнув пальцем на відкриті двері за моєю спиною і я почимчикувала туди. Мені дали папку за моїм ім’ям, документами, потім за сусіднім столом я забрала решту грошей із стипендії. Сіла слухати про подальші дії, про документи які в папці знаходяться. Познайомилася з хлопчиною з Тайвані, нам разом пояснювали про хід навчання, вільного часу та про багато іншого. 

P.S. На цьому і завершилась моя писанина! Дні були насичені, часу було все менше....тусовки, гулянки, симпатичні німці, це ж Німеччина - дешеві шмотки та алкоголь! Ви, дорогі читачі, повинні мене зрозуміти! 

Щоденник перебування в Німеччині 2011 (частина 1)

         9.07.2011

Сьогодні, нарешті, ми перетнули кордон між Польщею та Німеччиною. Першим містом на Німецькій землі був Берлін. На мою думку це надзвичайний початок дня та подорожі. В автобусі нас не годували, як минулого разу, мабуть того, що тур фірма, в якій я замовляла квитки, облажалася і в останні хвилини мене перекидали, як багаж, із одного автобуса на інший. А ще, модель автобусу була старувата і, як наслідок, не мега комфортна J. Стоп! Повернемося до їжі в автобусі. Не годували..як наслідок, всі, хто був зі мною минулого разу в Німеччині і дивом опинився в цьому році, сумували за німецькими сосисками та солоними огірочками. Тож стомившись відбиватися від впертого голоду яблуками та бананами я не стрималась поласувати сосисочкою в Берліні. М-м-м!! Я була задоволена більше ніж!

Після Берліну був Магдебург, а далі Ганновер. Ви запитаєте: А Бремен? А от така халепа, мої любі. В наслідок лажі з моїм автобусом я їхала іншим рейсом, де не було Бремена. Кінцевою точкою для мене став Ганновер. В цьому Гавновері, до речі, гарне місто, просто якось наболіло,  я купила квиток, хай би йому, за 22 євро до Бремена.

До потяга залишалось 20 хвилин і я побігла за валізою та попрощатися з дівчатами. В цей момент моє серденько почало битися швидше та ще й якось йокати. Очі налились сльозами. Мені так не хотілося залишатися самотньою. Я стрималась, адже мене всі так втішали, що було б соромно рюмсати. Сіла в ліфт і поїхала на платформу. Так, ліфт, на один поверх. Просто все ж для людей (дем Дойчен фольке) і що би не волокти по східцям цю важезну валізу  якийсь Фріц придумав ліфт до платформи. 8 ліфтів на 16 платформ – зручно, аж людиною себе відчула. Знайшла потяг, зайшла, препаркувала торби і давай шукати біля них вільне місце, що б самій парконутись. Ввічливо підійшла до жіночки в навушниках і кажу: Еншульдігунг зі бітте, дізес цуг нах Бремен фарен? Вона мені так єхидно посміхаючись: я! Далі кажу їй: Данке, хір іст фрай? – а вона киває, що фрай! І починаю дьоргати свій рюкзак із вільного місця. Совала його і туди і сюди, а він не пролазить, мені ніяково стало, кажу: – еншульдігунг,- а вона мені щось почала швидко варнякати потім встала і пішла пересіла. Ну я так думаю, що сказали мені типу : Понаїжджали тут, а корінним німцям тепер і сісти ніде.

Я  її «благословила», і сіла собі там де хотіла. Сиджу, а сльози душать. Як уявлю, що приїду до нового міста, куди йти – хтозна, що казати коли в голову лізе тільки «до дому хочу!!!». Дівчата, в кількості 5 чоловік, плюс викладач, разом будуть, а я одна однісінька. Як би хтось хоч на соту частину відчув, як мені тяжко було. Сльози виступили, я шмаркати почала, а потім думаю, чого ж це я на очах у коханої Німеччини, поїду краще в Бремен, дочекаюсь поки повітря зі своєю вологістю 83% змішається з темними фарбами ночі, і аж потім виплачусь.

Приїхала в Бремен. Вийшла з будівлі до величезного стадіону, коряво спитала де тут найближча «хальтештеле» і почухрала колесами до карти. Карта, як карта, знати б тільки де шукати. Вирішила зателефонувати додому, що б тато в Інтернеті знайшов мені вулицю і сказав, де вона хоч знаходиться, щоб я знала в якому районі шукати. Стояла, стояла, а потім думаю, чи в мене язика не має, дзвоню оце на Україну по такому тарифу, що аж очі із зіниць випадають, так це ще й дешева версія. Пригладивши розвіяне вітром волосся я почала питати : - во іст Фрілінга штрасе? – на мене всі дивились, як на прибульця..я вже, з гаряча, почала думати, що немає такої вулиці. Потім написала її на огризку паперу і почала його всім тицяти, бо моя вимова, явно ще не пристосована для німецького середовища, таки дуже підводила мене. Через 20 хвилин  безуспішних пошуків мені зустрівся диво німець. Коли я почала щось базікати на ломаній німецькій, він запитав чи розумію я російську. Я від радості аж в долоньки заплескала. Так, звичайно ж розумію. І потім він почав лопотіти щось на ламаній російській, та такій ламаній, що я ледве сенс в його словах впіймала, але це було набагато краще ніж з ідіоцьким виразом обличчя слухати німців. І сказав мені той диво німець щоб я йшла в інформаційне бюро, і там мені знайдуть мою вулицю і розкажуть як і чим туди потрапити.! І я потягла своє тіло на іншу сторону Хауптбанхофу.

В цьому бюро  я не сміливо протягнула огризок паперу, на якому була написана назва вулиці, суворій тьоті з іншого боку скла, і так само не сміливо сказала: - Кьонен Зі хільф мір, бітте, іх  зухе дізес штрасе – після цього вона почала сильно стукати по клавіатурі, а згодом протягнула мені аркуш паперу, формату А4, на ньому обвела мені номер платформи, автобуса, зупинку на якій я повинна вийти і від неї 9 хвилин йти пішком до моєї Фрілінга штрасе. Я була щаслива, спитала ще скільки «костет» її послуги, вона суворо закивала головою і сказала: - Фрай.

Я пішла шукати серед розмаїття платформ свою «С» і свій автобус. На табло я побачила, що залишалось чекати 22 хвили і вирішила сісти. Дочекалася – сіла – поїхала! Але тут звідки не візьмись нова проблема. Мені потрібно було встати на Хемм штрасе, а їх на аркуші паперу будо дві. Встала на другій і облажалась. Дочекалась поки цей автобус повертатиметься назад, цього разу водій на мене дивно дивився, і я вирішила в нього запитати, тицьнувши йому аркушик, де та вулиця яку я шукаю і на якій зупинці мені встати. Він похитав головою, потім запитав щось у диспетчера і розповів мені все, ще й сказав що скаже мені де ця зупинка. Вигляд у нього був дуже-дуже суворий, але серце добрим. Почувши потрібну запинку я приготувалась виходити поглянувши в дзеркало водія, він пильно дивився чи збираюсь я виходити, і коли наші погляди зустрілись я кивнула головою з питальною інтонацією, і він злегка кивнув закривши очі, це був знак згоди. Я вигукнула «Данке» дивлячись в те ж  саме дзеркало і вийшла. Дорога до будинку була довгою, але я думаю кожне заняття, пошук, в перше здається довшим ніж є насправді. Я прийшла. Мене чекали, запитали, чому я так довго. Я почала розказувати свою сумну історію, а жіночка із здивованим виразом обличчя мене слухала. Не знаю була вона здивована історією, скоріш за все, але ще її здивувала моя не ідеальна німецька. Але не дивлячись на це ми порозумілись, вона віддала мені ключі, я написала батькам, що зі мною все добре і при першій же нагоді подзвоню. Зайшовши в дім була приємно здивована, він мені подобався. Його ідеально білі стіні, море фотокарток, свічок і книг – мрія. Прийняла душ, розпакувала валізи і лягла спати. Плакати вже не хотілось. Чи то ночі були не такі темні, чи сил не було, чи то просто місця сльозам.  Я була щаслива, така щаслива, що  хочу плакати коли пишу це і згадую свої відчуття, які не можна викласти на папері, просто ще не існує слів якими  можна описати такого роду переживання, але про них хочеться кричать на весь світ, кричати поки не втратиш голос. Про ці почуття можна плакати, сміятись, стрибати і непорушно лежати на полу чи у ліжку, бігти і ловити губами краплі дощу та вітру, стояти на краю Великого Каньйону розкинувши руки по обидва боки і не дихати. Ці почуття сильні, теплі, скажені і нестримні. Я не маю цьому назви, але я відчуваю це. Завжди. Я стараюсь завжди йти до таких почуттів, бо з ними життя стає яскравішим, цікавішим і різноманітнішим. А я люблю яскраві барви. Це як жовта парасолька серед розмаїття чорних.

Я заснула. 

Рецепт счастья.

Сладкое притупляет боль.
Я заявляю громко, это так и есть.
Ещё помогает расплакаться,
А слезы тоже притупляют боль.

Мысли возбуждают болевые ощущения,
Мысли вводят в заблуждение.
Способность думать, вообще, сама дурацкая
изо всех, которыми нас наградили.

Способность думать заводит в тупик,
Заставляет делать поспешные выводы,
Придумывать проблемы
и сломя голову бежать на встречу к их решению...

А сладкое притупляет боль,
А ещё, останавливает, на некоторое время, работу мозга..
Хотя, ходят слухи, что наоборот  стимулирует!
Сладкое расслабляет, позволяет просто забыть о проблеме.
Но, пробуждает желание закурить.

Курение затмевает рассудок.
На глаза надвигается дымовая вуаль,
которая служит неким "ограничителем действительности" !
Ты пропускаешь детали, не обращаешь внимание на мелочи!
Курение позволяет стать менее восприимчивым.

Курение вредит здоровью,
но в тоже время спасает последние нервные клетки.
Шоколад и сигареты действуют, как, некий, транквилизатор.
Они останавливают на мгновение движение вселенной и тебя.

Но вся соль в том, что все это проходит!
Соль. соль возвращает к реальности!
Её вкус пронзает тело до кончиков волос,
А после такого сложно удержаться на пике блаженства.

"Тимьян помогает надеяться"..
А Надежда нужна всегда!
Тем более после разочарований,
глупых и поспешных выводов,
и, не вовремя, прерванного кайфа!


А ещё - розмарин!
Розмарин помогает сконцентрироваться!!!

Что я хотела этим сказать:
Ели вы проснулись в плохом настроении,
или просто у вас что-то не ладиться,
Откройте коробку вкусных конфет,
и не думайте о фигуре.

Прекратите думать   расплачьтесь!
Закурите! Можно выкурить пару сигарет подряд,
или больше чем пару, что бы достичь нужного эффекта.
Достигли? Наслаждайтесь!

Когда все пройдет, естественным путем,
употребите щепотку соли,
закройте глаза, на несколько минут,
утрите слезы, прекратите быть сильной и таить в себе эмоции!!

Возьмите тимьян, розмарин, ощутите несравненный аромат "чудо" травы,
Лягте в постель и не думайте!
Через несколько минут наступит сладкий сон!

Когда вы проснетесь будет уже лучше! 

Ох, уж это лето...

Переговорив сегодня со своими знакомыми я поняла одну простую вещь,  что волнообразность происходящего во круг поглотила не только меня. Конечно есть уникальные экземпляры, у которых 24 часа в сутки все расписано, как в самом крутом блокбастере, люди, которым даже голливудские звезды завидуют. Но я предполагаю, что не все так ярко, как является на самом деле. Возможно это зависть, в некотором роде, которая периодически меня гложет. И гложет она меня не потому, что во мне скопилось вселенское зло, и вообще я - воплощение всего злого и порочного. Вовсе нет. Я нахожу себя, относительно, безвредным человеком. Почему относительно? По одной простой причине, что в этом мире все относительно. Тем более в сравнении с чем-то фанатически добрым и хорошим или плохим. Это скорее всего моя маленькая обида, на то, что все могло бы быть иначе. Да, смешно. Но так уж устроен человек. Не буду, конечно, расписываться за всех, а я точно так устроена. И обижаться мне остается только на себя. А кого винить в том, что ты просидел на одном стуле не отрывая глаз от монитора?  Ну-ну, только не подумайте, что все так печально. Есть и выходные, и праздники, ежедневные посиделки за чашкой вкусного чая, "уроки" астрономии, лежа на траве и глядя на, невероятной красоты, небо...А ещё, есть своеобразные приключения. Ну не получилось у меня поехать этим летом в чарующую Германию, и только по одной простой причине - у меня не было для этого времени! В каждом месяце было что-то важное, от чего я не могла оказаться и пропустить. Естественно, если бы я предусмотрела все-все нюансы, я бы и провела  3-4 недельки под "чужим" небом. Но я же не всесильна, и не могу предвидеть суровую реальность этой жизни.

Не знаю, как вы реагируете на этот монолог. Можете считать меня глупой, или рассеянной, но... пока я это писала, мне пришлось вспомнить каждый день моего лета. И отпуск с немцами, и выходные со звездой украинского  рока...много всего было, возможно не так по-европейски, без лишнего пафоса. И сейчас мне кажется, что это лето изначально было задумано более спокойным, что бы я могла ценить те моменты, которыми меня награждает жизнь. И только сейчас я поняла, что у меня хорошее лето.

P.S. Цените то, что у вас есть, а не могло бы быть.